Розробка чипів в Україні

Компанія без власного виробництва (fabless) розробляє чипи, але не володіє заводом. Вона надсилає готові проєкти на фабрику (foundry) — компанію, яка виготовляє чипи для інших фірм. Більшість таких фабрик працюють у Тайвані та інших азійських країнах. У листопаді 2023 року на заході Ukraine Global Innovation Валерія Іонан, заступниця міністра цифрової трансформації, оголосила, що Україна створить мережу компаній без власного виробництва для автоматизованого проєктування мікросхем. Заявлена мета — виробляти до 50 000 чипів на місяць протягом трьох років для високоточної зброї^[2,3]. Михайло Федоров, віцепрем'єр-міністр і міністр цифрової трансформації, сказав, що міністерство планувало розробити й представити український чип у 2024 році^[4]. Сектор, на який спирається план, є реальним. Згідно з ринковими даними, на які посилається UkraineInvest, станом на кінець 2024 року понад 5 000 компаній і фізичних осіб-підприємців в Україні були зайняті у виробництві електроніки^[11]. Заявлений замовник — оборонне виробництво. Міністерство оборони повідомило, що випуск дронів зріс із кількох тисяч одиниць у 2022 році до 4 мільйонів у 2025 році, з цільовим показником понад 7 мільйонів на 2026 рік^[33,34]. Дрони та керовані боєприпаси будуються навколо мікроконтролерів і радіочипів.

Інститут фізики напівпровідників імені В. Є. Лашкарьова в Києві є головним науково-дослідним інститутом країни з напівпровідників. Він був заснований у 1960 році у складі Національної академії наук України^[6]. Кафедра мікроелектроніки Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського готує фахівців із проєктування мікросхем, і це одна з найстаріших університетських програм країни в цій галузі^[8].

Іноземні fabless-компанії вже проєктують чипи в Україні. Melexis, бельгійський виробник сенсорних чипів, має проєктний офіс у Києві, де українські інженери визначають специфікації, проєктують, компонують і тестують мікрочипи^[5,9]. У 2018 році компанія відкрила спільну лабораторію аналогової електроніки з Київським політехнічним інститутом, який готує інженерів, потрібних галузі^[7]. Ширший технологічний сектор, що живить цей конвеєр, є великим: експорт ІТ-послуг сягнув 6,66 мільярда доларів у 2025 році — найбільший експорт послуг у країні^[35].

Міністерство цифрової трансформації планувало запровадити Chips Act UA у 2024 році. Цей законодавчий пакет, змодельований за зразком Європейського Chips Act, мав би пропонувати субсидії, податкові пільги та чіткі правила передачі технологій^[10,12]. Урядова стратегія інновацій, затверджена Кабінетом Міністрів 14 січня 2025 року, ставить за мету вивести Україну до топ-15 країн у мікроелектроніці та досягти 1% світового виробництва чипів до 2030 року^[10,11]. Асоціація напівпровідників України (NSAU) об'єднує компанії, дослідників і державні установи, щоб розбудувати екосистему, потрібну для цієї стратегії^[1].

Diia City — це спеціальний правовий і податковий режим для технологічних компаній, що діє по всій Україні з 2022 року. Парламент створив його через закон «Про стимулювання розвитку цифрової економіки» від 15 липня 2021 року, і резиденти сплачують знижені ставки податків на доходи та прибуток^[13,14].

Індустріальні парки працюють відповідно до закону «Про індустріальні парки», і станом на 2025 рік було зареєстровано близько 100 парків. Державний бюджет на 2025 рік виділив 1 мільярд гривень, приблизно 25 мільйонів доларів, на інвестиційні стимули для значних інвесторів та індустріальних парків^[15]. У квітні 2025 року Україна та Сполучені Штати підписали угоду про створення Фонду інвестицій у відбудову, спільного фонду, який отримує надходження від майбутніх ліцензій на українські родовища корисних копалин^[17,18]. Міністерство економіки публікує каталог зареєстрованих парків англійською мовою^[30], а Ukraine Facility Європейського Союзу, чинний з березня 2024 року, передбачає до 50 мільярдів євро на 2024–2027 роки, причому виплати пов'язані з реформами в плані України^[29].

Україна має найбільші запаси титану в Європі — близько 7% світових, — і входить до п'ятірки країн за розвіданими запасами графіту^[19]. Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат у Житомирській області, яким керує державна компанія UMCC Titanium, видобуває ільменіт — титанову руду, що використовується у деталях літаків, фарбах та електронних компонентах^[21]. Заваллівське родовище в Кіровоградській області — єдине з шести графітових родовищ України, яке наразі розробляється; графіт є матеріалом для анодів батарей та електродів для виробництва сталі^[22].

Полохівське родовище літію в Кіровоградській області містить понад 760 000 тонн у перерахунку на карбонат літію, що робить його одним із найбільших родовищ літію в Європі^[23,24]. Інші великі родовища літію України — Шевченківське в Донецькій області та Крута Балка в Запорізькій області — лежать на території, окупованій Росією^[25]. Урядова стратегія щодо сировини, розрахована до 2056 року, має на меті розвинути 20 проєктів з розвідки та видобутку і побудувати внутрішню переробку титану, графітових анодів, батарей та оксидів рідкісноземельних елементів замість експорту сирої руди^[20]. Окупація сягає далі за літій: згідно з оцінкою SecDev, на яку посилається BBC, російські війська контролювали 63% вугільних шахт України та близько половини її родовищ марганцю, цезію, танталу й рідкісноземельних елементів^[31], а Азовське родовище рідкісноземельних елементів у Донецькій області та Новополтавське родовище в Запорізькій області, яке містить руди рідкісноземельних елементів і ніобію, лежать на окупованій території^[32].

Україна розробляє чіпи, але їх не виробляє. Урядові плани описують fabless‑промисловість, яку обслуговуватимуть іноземні фабрики, а моделі виробництва, які розглянув міністерство, базуються на законодавстві Chips Act UA, яке станом на 2026 рік ще не потрапило до Верховної Ради, хоча міністерство очікує, що проект досягне парламенту до кінця 2026^[12,36]. Цілі виробництва, оголошені у 2023 році, були ціллю на наступні три роки^[2].

Мінеральні багатства значною мірою не використовуються. UkrLithiumMining, компанія, що володіє ліцензією на Полохівське родовище, отримала право на його використання без тендеру, і видобуток так і не розпочався через роки^[26,27]. До 2022 року Україна була значним постачальником титану, галію, марганцю та залізної руди до Європи, і Європейська комісія визначає Україну як потенційне джерело понад 20 критично важливих видів сировини, але для їх видобутку потрібні великі інвестиції, а кілька найбільших родовищ розташовані на окупованій території^[19,25].

Карта на цій сторінці є візуалізацією публічних наборів даних. Основні джерела перелічено нижче.